Російський повітряний арсенал стає небезпечнішим через одночасне використання цілей із принципово різними характеристиками. Якщо дрони-приманки можуть рухатися зі швидкістю близько 150–200 км/год, то нові реактивні ударні безпілотники вже здатні розганятися до кількох сотень кілометрів на годину.
За даними української розвідки, реактивна «Герань-4» має крейсерську швидкість близько 320 км/год, дальність приблизно 770 км та бойову частину масою близько 50 кг.
Ще швидшою є «Герань-5». Її крейсерська швидкість оцінюється приблизно у 450–600 км/год, дальність — до 950 км, а маса бойової частини може становити близько 90 кг.
Для української ППО це принципова зміна. Дрон, який летить зі швидкістю 600 км/год, долає 100 кілометрів лише за 10 хвилин. Відповідно, часу на виявлення, передачу інформації та перехоплення залишається значно менше, ніж у випадку зі звичайними «Шахедами».
Х-101 може долати тисячі кілометрів
Окремою загрозою залишаються російські крилаті ракети Х-101. Їхня швидкість становить приблизно 800–900 км/год, а максимальна дальність оцінюється у кілька тисяч кілометрів.
На відміну від балістичних ракет, Х-101 летить відносно низько та може змінювати маршрут. Це дозволяє російським військам прокладати складні траєкторії, намагаючись обходити райони концентрації української ППО.
Проти крилатих ракет Україна має значно ширший набір засобів. Їх можуть перехоплювати наземні зенітні комплекси, а також винищувачі. Українські F-16 уже використовуються для боротьби з російськими ракетами та безпілотниками.
«Іскандер-М» залишає лічені хвилини на реакцію
Набагато складнішою ціллю є балістична ракета «Іскандер-М». Її заявлена дальність становить близько 500 км, а швидкість на окремих ділянках траєкторії може перевищувати 2 км за секунду, тобто понад 7 тисяч км/год.
Саме швидкість робить балістику особливо небезпечною. Після запуску ракети з відносно невеликої відстані між попередженням про загрозу та ударом можуть залишатися лише хвилини.
Крім того, Росія модернізує «Іскандери», намагаючись ускладнити роботу протиракетної оборони. Ракети можуть здійснювати маневри на завершальній ділянці польоту та використовувати засоби, покликані заважати системам перехоплення.
Patriot залишається головним захистом від балістики
Для боротьби з балістичними ракетами Україні потрібні спеціалізовані системи протиракетної оборони. Одним із найважливіших засобів залишається Patriot із сучасними перехоплювачами PAC-3.
Радар Patriot залежно від модифікації здатний виявляти та супроводжувати цілі на відстанях у сотні кілометрів. Однак дальність самого перехоплення залежить від типу цілі та ракети-перехоплювача і може бути значно меншою.
Головною проблемою стає не лише кількість комплексів, а й запас ракет до них. Один сучасний PAC-3 MSE коштує кілька мільйонів доларів, а під час реальної атаки по одній складній балістичній цілі можуть запускати більше одного перехоплювача.
Через це Росія отримує можливість виснажувати українську протиракетну оборону кількістю запусків.
Проти «Шахедів» ситуація зовсім інша
Витрачати багатомільйонну ракету Patriot на звичайний ударний дрон економічно невигідно. Тому Україна створила багаторівневу систему боротьби з такими цілями.
До неї входять мобільні вогневі групи, зенітні гармати, засоби радіоелектронної боротьби, дрони-перехоплювачі та зенітні ракетні комплекси різних типів.
Саме масове використання дешевших засобів дозволяє зберігати дорогі ракети ППО для найскладніших цілей.
Однак поява реактивних «Гераней» ускладнює цю модель. Чим швидше рухається безпілотник, тим складніше перехопити його кулеметами або дешевими FPV-перехоплювачами. У певних ситуаціях проти таких цілей доводиться застосовувати значно дорожче озброєння.
Найнебезпечніша зброя Росії — комбінований удар
Головною загрозою для України стає не одна конкретна російська ракета. Значно небезпечнішим є одночасне застосування десятків або сотень засобів різних типів.
Умовна атака може починатися з великої кількості дронів-приманок. Разом із ними запускаються звичайні «Шахеди». Далі можуть з’явитися реактивні ударні БПЛА та крилаті ракети, а найбільш небезпечним компонентом стають балістичні «Іскандери».
Українській ППО у такій ситуації необхідно за лічені хвилини визначити, яка ціль є приманкою, яку можна знищити дешевим засобом, а проти якої необхідно застосувати дефіцитний перехоплювач.
Саме тут Росія намагається використати математичну перевагу: запустити настільки багато різнотипних цілей, щоб перевантажити систему ППО та створити коридор для кількох найбільш небезпечних ракет.
І навіть якщо Україна знищить переважну більшість повітряних цілей, кілька балістичних або крилатих ракет, які прорвали оборону, можуть спричинити значні руйнування.
Тому нова фаза повітряної війни дедалі більше перетворюється на технологічну гонку. Росія збільшує швидкість, дальність та кількість засобів нападу, тоді як Україні необхідно одночасно нарощувати дешеві перехоплювачі для масових дронів і зберігати дорогі системи Patriot для найбільш небезпечної балістики.